Одного разу до Майстра прийшов юнак і сказав: — Я прийшов до тебе, тому що відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Усі навколо повторюють, що я невдаха, тюхтій та ідіот. Прошу тебе, Майстре, допоможи мені! Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів: — Вибач, але я зараз дуже зайнятий і нічим не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново залагодити одну дуже важливу справу, — і, ледь подумавши, додав: — Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі у твоїй. — Із... із задоволенням, Майстре, — пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план. — Добре, — сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невеликий перстень з гарним каменем. — Візьми коня та скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цей перстень, щоб віддати борг. Постарайся взяти за нього побільше й у жодному разі не погоджуйся на ціну, нижчу золотої монети! Іди й повертайся якнайшвидше! Юнак узяв перстень і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати перстень торговцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар. Але щойно вони чули про золоту монету, відразу втрачали до юнака будь-який інтерес. Одні відверто сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета — це занадто висока ціна за такий перстень і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому разі — срібну. Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра: в жодному разі не опускати ціну нижче вартості золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши перстень добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра. — Майстре, я не зміг виконати твого доручення, — сумно сказав він. — У найкращому разі я міг би виручити за перстень одну-дві срібних монети, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки цей перстень не коштує. — Ти щойно вимовив дуже важливі слова, синку! — відгукнувся Майстер. — Перш ніж намагатися продати перстень, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще за ювеліра? Скачи до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за перстень. Тільки хоч що б він тобі відповів, не продавай персня, а вертайся до мене. Юнак знову скочив на коня й вирушив до ювеліра. Ювелір довго розглядав перстень через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака: — Передай Майстрові, що зараз я не можу заплатити йому більш як п’ятдесят вісім золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю перстень за сімдесят, з огляду на терміновість угоди. — Сімдесят монет?! — юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і щодуху помчав назад. — Сідай сюди, — сказав Майстер, вислухавши збуджену розповідь юнака. — І знай, синку, що ти і є цей самий перстень. Дорогоцінний та неповторний! І оцінити тебе може тільки справжній експерт. То навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?
